Сергій Кульчицький – генерал, який став для солдатів другим батьком

0

Чотири роки тому загинув генерал Кульчицький. Кращі гинуть частіше, гинуть першими, тому що вони — найкращі.

Тому що вони живуть в наметах разом зі своїми бійцями, їдять з одного котла разом з бійцями, їздять на броні, літають на вертольотах, в той час як найгірші – жирують в затишних готелях в оточенні численної охорони, і не висовують носа за межі добре укріпленого табору.

Так воно і було на околиці Ізюмі у квітні-травні 2014 року. Кульчицький жив у таборі, в наметі, сам готував чудовий борщ, спав в обнімку з автоматом, і вночі займав своє місце в окопі, коли диверсанти атакували. Воєначальники його пережили, і отримали численні нагороди та підвищення по службі, жили в готелі «Сім вітрів», в окремому флігелі, під охороною снайперів та кулеметників, і, бувало, влаштовували ночами шухер, стріляючи по кущах зі страху, чи з перепою…

Генерал узяв під опіку хлопців з Майдану, з яких сформували перший резервний батальйон Нацгвардії, який тепер носить його ім’я. Сергій Петрович прекрасно розумів, що два тижні підготовки не могли зробити з вчорашніх майданівців справжніх бійців, тому вникав у всі справи батальйону, раскиданного на семи блок-постах навколо Слов’янська. Де міг дістатися по землі – їздив верхи на бэтэре. А туди, де наші хлопці були в оперативному оточенні, – літав на вертольоті. За тиждень до загибелі він взяв мене з собою на Карачун – і ці фотографії під час польоту зроблені мною. Тоді минулося…

Генерал був простим у спілкуванні людиною. Умів бути суворим і жорстким, але ніколи не зловживав своїм становищем, своєю владою. Не хизувався своїми лампасами, і запросто обідав з підлеглими. Він нічим не виділявся, крім взятої на себе відповідальності. У нього не було навіть бронежилета. І той, що на фото, в якому він загинув, він позичив у мене на час, з «волонтерських»…

Оставить комментарий